«TaRuta»

 

TaRutu не шукай вечорами, вона єдина у нас на фестивалі

TaRuta вже вчетверте з’явиться на сцені «Дунайської Січі». Гурт активно просуває мету фестивалю — робити драйвовий музичний захід на Подунав’ї. Музиканти виступають в оригінальному жанрі фольк-рок-м’юзік. Гурт надає старовинним українським репертуарам нове життя, міксуючи їх з поп-роком, джазом, і навіть дабстепом! Завдяки їм українська пісня стає модною серед молоді. На фесті TaRuta заспіває нову пісню, написану разом із Олександром Ягольником спеціально для Ізмаїлу. Чи стане ця композиція гімном фестивалю на подальші роки?

Євген «Їжак» Романенко, лідер і засновник «TaRuta»: «Ми готуємо сюрприз для Ізмаїлу»

Музиканти київського WorldMusic гурту «TaRuta» самі себе називають етномузикологами, тобто дослідниками фольклору.  Вони не бояться експериментів і вносять сучасні музичні віяння у автентичний український фольклор. За одинадцять років таких експериментів «TaRuta» дала нове життя не одному десятку старовинних українських народних пісень, перетворюючи їх на справжні хіти, визнані вітчизняною та європейською публікою. Завдяки їм українська пісня стає модною серед молоді. На фестивалі «Дунайська Січ», який проходитиме 28 – 29 червня в Ізміїлі, цього року гурт виступатиме вже четвертий раз.

— Євгене, чому саме цей фестиваль? Чим він зацікавив ваш гурт? Адже ви маєте багато різних пропозицій.

— Так. Наш гурт виступає скрізь, де нас запрошують. Але на цьому фестивалі ми також витупаємо співорганізаторами. Оскільки він з самого початку був волонтерським, тобто таким, що робиться силами волонтерів, звичайних людей, які до цього ніколи не займались шоубізнесом. Так склалося, що отакі небайдужі люди одного разу вирішили, що цьому регіону бракує музичного фестивалю. І треба якось цей недолік виправляти. І нам ця ідея сподобалась. І тепер ми самі допомагаємо, як можемо. Наприклад, своїми силами робимо аудіо-ролики заходу. Так само записуємо гімн. Тобто допомагаємо як музиканти.

— Хто вас запросив з самого початку на «Дунайську Січ»?

— Ми співпрацювали з громадською спілкою «Музичний батальйон», організаторами фесту. Разом з ними їздили на фронт і виступали перед нашими військовими. І в 2016 році вони ж запросили нас на «Дунайську січ».

До речі, цього року ми готуємо сюрприз для Ізмаїлу — пишемо неофіційний гімн міста. Це також буде гім «Дунайської Січі». Адже для нас уже Ізмаїл став майже рідним містом. Тому, що ми тут виступаємо не тільки на фестивалі, а буваємо доволі часто з концертами, спілкуємося зі студентами Ізмаїльского гуманітарного університету.

—  На вашу думку, місце проведення «Дунайської Січі» є вдалим для подальшого розвитку фестивалю?

— Я думаю, що українське Придунав’я — регіон дуже обділений туристами. У нас проводяться фестивалі та різноманітні «опенейри» на Львіщині, Київщині, Харьковщині. Є біля моря в Одесі. Але як на мене, Дунай, ці краєвиди, прогулянки по річці заслуговують на те, щоб сюди приїжджало більше людей.  А такі великі опенейри, як фестивалі, як раз і сприяють розвитку туристичного бізнесу. Звичайно, це не можливо зробити все за один рік. І наш фестиваль потрошку ріс — від маленького концерту з чотирьох — п’яти гуртів до великого мистецького заходу, який проводитиметься вже аж три дні поспіль. Думаю, таким саме чином і цей регіон буде потрошку змінюватиметься, заохочуватиме більше туристів приїжджати, і не тільки з України.

— Що необхідно зробити аби «Дунайська Січ» стала насправді всеукраїнським фестивалем?

— По-перше,  інвестиції. Але ми розуміємо, що все не робиться одразу. Тож маємо надію, що на цей фестиваль зверне увагу місцевий та всеукраїнський бізнес. Я знаю, що вже зараз є зацікавленні люди.  Наприклад, компанія, що виробляє сонячні батареї. По суті, завдяки ній «Дунайська січ» стане першим в історії України енергонезалежним фестивалем. І, думаю, це круто. Адже крім всього ми ще й популяризуємо екологічно чисту енергетику. Сподіваюся, що партнерство фестивалю з цією компанією збережеться на довгі роки. Також до організації фесту долучився Центр розвитку Бессарабії. Маю надію, що з такими потужними партнерами наш захід вийде на всеукраїнський рівень. І будуть приїжджати гості не лише з Одеської області, а й з усієї країни.

Хочу сказати, що проведення таких мистецьких заходів вигідно усім. І бізнесменам, і митцям, і звичайним людям. Адже на фестиваль люди збираються не лише заради того, щоб послухати музику. Якби ми хотіли тільки цього, то просто пішли б до концертної зали. На фестивалі ж люди приходять відпочивати.

Том у нас різнопланова програма —  окрім  музики, майстер-класи, всілякі інтерактиви. Звісно — потужний фудкор, щоб глядачі могли покоштувати тут щось особливе. Наприклад, Дунай славиться оселедцем — так званою дунайкою.  А також —  сирами і вином. Думаю, в майбутньому було б доречно поєднувати музику з фестивалем вина. Проводити дегустації місцевих марок прямо на території заходу. Тобто розвивати не лише як музичний фестиваль, а як культурну подію, на якій буде представлено все, чим славиться цей регіон.

Чи не здається вам, що в нашій країні рок-музика опинилася на задвірках?

— Не можу так сказати. Просто рок-музика як і будь-яка інша в третьому тисячолітті еволюціонує. Вона вже геть інакша. І музиканти, які не слідкують за всесвітніми тенденціями, відходять на задній план. Все ж таки смаки людей змінюються. Дійсно, залишається класичний рок, хард-рок, хеві-метал. Але молодь зараз не дуже сприймає таку музику. Томі і музиканти мають еволюціонувати, підлаштовуватись під смаки публіки.

Але як раз мета нашого фестивалю — показати всю багатогранність рок-музики. Що це не тільки хеві-метал, джі-джі-джі й махання головою.  За задумом організаторів, ми хочемо показати, що це перш за все енергійна та жива мужика. Звісно ніякої фонограми. Тут можна почути різні колективи. І такі, що вистапають в акустиці, і “прибузовані”, лаундж… Ми трошки відходимо від поняття суто рокового фестивалю і йдемо в напрямку загально-музичного. Але все це має бути зіграно наживо.

— Як ви самі визнаєте жанр вашого гурту?

— Як і в усьому світі — world-музика. Тобто, коли ти впізнаєш національність з перших нот. Наприклад, одразу розумієш, що вона українська.  Так, вона сучасна. Але по мелодиці, використанню деяких інструментів, розумієш, звідки родом музиканти. Наприклад, ви ні з ким не сплутаєте балканську музику. Хто б не виступав. Це може буди Емір Кустуриця, але ви з перших нот відчуваєте, що це Балкани.  Або ірландська чи африканська. Наприклад, індуси зараз також багато грають рок-музику. Але ви одразу розумієте, що це індуси. Оце і є  world-музика. І в такому напрямку намагаємося розвиватися і ми.

Що стосується нашого гурту, в основному ми виступаємо за кордоном. Нас там дуже люблять. Ми показуємо сучасну українську культуру. Може, у нас цей жанр не дуже популярний. Але це зрозуміло. Ми вже наслухалися свого. Українцям хочеться послухати якійсь негритянський джаз або r&b. Такі самі процеси відбуваються по всьому світу. Всім хочеться чогось нового. І ми їм це даємо.

Більш детально ознайомитись з творчістю гурту можна за посиланнями:
http://taruta.com.ua/ — офіційний сайт гурту
https://www.youtube.com/user/TheTaRUTA/videos — канал YouTube
https://www.facebook.com/TaRUTAband — сторінка FB