«Тінь Сонця»

Хеві метал від амбасадорів

Гурт «Тінь Сонця» є постійним учасником фестивалю «Дунайська Січ». Модерновий хеві метал з елементами аутентики – відмінна риса групи. Вони сміливо поєднують важкий рок і мелодійну бандуру, і як результат – відомі на всю Україну пісні, текст яких пробирає до глибини душі. Завдяки багаторічному досвіду, гурт знає, що публіка чекає від них. Вони готові здивувати вас популярними композиціями. А як бонус – кілька пісень з оркестром НАОНІ.

Сергій Василюк,  один з засновників гурту «Тінь сонця»: «Якщо Всевишній дає здоров’я і натхнення, то треба віддаватись глядачу до останнього подиху» 

Гурт «Тінь Сонця» є постійним учасником фестивалю «Дунайська Січ». Модерновий хеві метал з елементами аутентики – відмінна риса групи. Вони сміливо поєднують важкий рок і мелодійну бандуру, і як результат – відомі на всю Україну пісні, текст яких пробирає до глибини душі. Завдяки багаторічному досвіду, гурт знає, що публіка чекає від них. Вони готові здивувати вас популярними композиціями. А як бонус – кілька пісень з оркестром НАОНІ. Зустрічайте гурт «Тінь Сонця» 28 червня в День відкриття VI Міжнародного фестивалю «Дунайська Січ», що пройде в місті Ізмаїл не берегах Дунаю.

— Сергію, коли ви вперше захопилися рок-музикою?

— Я полюбив рок ще в перших класах школи і це була «Машина времени», українські гурти «Плач Єремії», «Кому вниз», та ранній «Скрябін», якого я відкрив дещо пізніше, вже у більш свідомому віці.

— А зараз, які у вас улюблені музиканти?

— Я  свого роду меломан і можу слухати із задоволенням як Курта Кобейна, так і Ніну Матвієнко. Залежить від настрою.

— Цікаво, а які пісні у вашому плей-листі на телефоні?

— О, ні! Це великий секрет! Це особисте. Скажу по секрету, що інколи можу вмикнути навіть репчину. А знаєте, взагалі,  що таке рок? Перегруз на гітарі чи сам роковий дух? Вважаю, зараз всі жанри дуже переплетені, і в чомусь це навіть прекрасно.

— Як на вашу думку, чи є якась спільна риса для українських рок-гуртів, яка б їх відрізняла, скажімо, від британских?

Українські фолк-рок гурти, безумовно, відрізняються, але в цілому я не бачу бажання суттєво відрізнятись від британців, а головне розвивати концепцію змістовного українського року.

— Чим вам цікавий саме рок-фестиваль “Дунайська січ”?

— Відчуттям екзотичної України. Цитуючи Василя Лютого, це «від континенту скритий і забутий землі вкраїнської незвіданий кінець». Окрім того, традиційно вмиваюсь водами Дунаю, хоча нормально поплескатись на пляжі в Ізмаїлі ще не вдавалось.

— Якби ви запрошували людей в Ізмаїл на «Дунайську Січ», на яких моментах ви б наголошували?

— Знаєте, в цьому регіоні взагалі багато цікавих міст. Наприклад, Буджак або Південна Бессарабія. Я всюди не був, але точно можу сказати, що і Вилкове, і мальовничі луки із залишками давніх фортифікаційних споруд поблизу Арцизу — чудові локації, на які обов’язково треба глянути.  А завдячуючи прямому потягу Київ — Ізмаїл, який проходить і через кілька містечок Буджаку, до цих чудових місць можна дістатись навіть швидше ніж до глибинок тих же Карпат. Тобто приїхати на фестиваль «Дунайська Січ» — це ще й гарна нагода подивитися на все це.

— Як вам ідея в майбутньому розширити формат «Дунайської Січі»?

— Я би не робив на одному фестивалі аж таку жанрову еклектику, але якщо вона зможе суттєво підвищити авторитет та відвідуваність фесту місцевими жителями — треба пробувати й такий варіант. Хоча… Ну привезли б в Ізмаїл «Океан Ельзи», ну зібрали б купу людей, сказав би щось позитивне Славко, може це б теж дало свої плоди. Проте чи була б це уже «Дунайська Січ»? Вирішувати організаторам.

 Що, на вашу думку, необхідно зробити, щоб «Дунайська Січ» стала насправді всеукраїнським фестивалем?

— Складно сказати, що саме зараз найбільше цікавить українських глядачів. Ми робимо свою справу, в той же час я бачу, що інтерес до тематичної просвітницької патріотичної музики падає: глядач хоче просто відірватися на концерті улюблених гуртів або ж просто побути в атмосфері «крутого движу». В такому разі фестивалю потрібно або зробити ухил на тематично споріднені гурти, або ж взяти приклад з велетенських західноукраїнських фестивалів і запрошувати «топи». В першому випадку це буде таки «Січ», в другому — фестиваль буде таким, як більшість і скоріш за все втратить свою родзинку, окрім хіба що географічного розташування.

— Чи не здається вам, що в нашій країні рок-музика опинилася на задвірках?

— Так і є. І найбільше мені болить те, що в цьому аспекті наш історичний ворог нас випередив і досі випереджає гігантськими масштабами. Скоріш за все це наслідок радянської доби, коли глибока українська поезія гнила в шухлядах чи концтаборах, що породило певні стереотипи: українські пісні мають бути лише про вареники і смереки, а от «глибока поезія» мусить писатись російською. Дивно, але навіть в бандерівській Галичині «Брати Гадюкіни» незрівнянно популярніші за «Плач Єремії». Сподіваюсь, нікого не образив.

Останнім часом у світі стало модно знімати байопіки, тобто біографічні фільми, про відомих музикантів. Якби вам запропонували знятися в такому кіно, кого б з музикантів ви б хотіли б зіграти?

— Марка Перковіча або Стінга.

А якби у вас була можливість зняти біографічну картину про українського музиканта. Кого б вибрали?

— Однозначно кандидат один — Кузьма. Не тому, що трендово, а тому, що справді від душі.

— Рок-музика наче молодильні яблука. Мік Джагер у 75 років гоцає на сцені, як молодий. Як гадаєте, наскільки вас вистачить?

— Я захоплююсь такими ветеранами сцени і вкрай засмучений, що в Україні таких рокерів по суті нема. Це дивно чи то показово, до того ж прикро. Якщо Всевишній дає здоров’я і натхнення, то треба віддаватись глядачу до останнього подиху.